Постачання нафти через Ормузьку протоку за останні два тижні досягло найвищого рівня за пів року — про це заявив командувач Центрального командування США адмірал Бред Купер. За його словами, за приблизно два місяці американський флот провів через протоку понад мільярд барелів сирої нафти, забезпечивши охорону більш ніж двом тисячам комерційних проходів, а Іран, як стверджує адмірал, через «залізобетонну блокаду» не продав за кордон нічого. Звучить як переконлива перемога.
Для інвестора головне питання інше: наскільки цей «максимум» близький до довоєнної норми — і що штовхнуло цифри вгору саме тепер. Відповідь на обидва пункти робить заяву Купера значно менш тріумфальною, ніж її подають у Вашингтоні.
Що сказав командувач CENTCOM
Купер оприлюднив свої тези у відеозверненні 19 вересня. Ключових чотири: головні судноплавні коридори протоки очищені від мін; обсяг нафти, газу та вантажів за два тижні — найбільший за шість місяців; понад мільярд барелів сирої нафти вивезено з Перської затоки за останні місяці під охороною США; Іран не експортував жодного барелю. «Динаміка очевидно наростає», — сказав адмірал.
Заява лягла на конкретний політичний ґрунт. Адміністрація Трампа входить у рік проміжних виборів із високими цінами на бензин і дизель, тож регулярно апелює до танкерного трафіку через Ормуз як доказу, що ситуація виправляється. Тижнем раніше, 13 вересня, міністр енергетики США Кріс Райт оцінив поточний обсяг постачання через протоку приблизно в 10 мільйонів барелів сирої нафти й нафтопродуктів на добу і назвав ринок «напруженішим, ніж хотілося б, але не критично дефіцитним». Обидві заяви складаються в один меседж: найгірше позаду.
Як протока опинилася під мінами
Щоб оцінити «шестимісячний максимум», треба пам’ятати, від якого дна його рахують. Морський трафік через Ормуз обвалився наприкінці лютого. 28 лютого 2026 року США та Ізраїль почали повітряну війну проти Ірану; у відповідь Корпус вартових ісламської революції заборонив прохід через протоку, атакував торгові судна та виставив морські міни. За кілька днів понад 90% руху відхилилося від протоки, а після прямих погроз Тегерана — понад 95%. Ізраїль ліквідував Алірезу Тангсірі, іранського адмірала, що керував блокадою.
Далі був рваний ритм перемир’їв і зривів. 8 квітня сторони погодили припинення вогню, але вже 13 квітня, після провалу переговорів в Ісламабаді, США ввели морську блокаду іранських портів. 17 червня Трамп і президент Ірану Масуд Пезешкіан підписали меморандум, що знімав блокаду й гарантував безпечний прохід суден на 60 днів. Затишшя протривало менше місяця: 8 липня Іран знову атакував комерційні судна, а 14 липня Вашингтон відновив блокаду, яка триває досі. Саме в цих умовах і прозвучала заява Купера — протока працює, але в режимі воєнного часу, а не звичайного судноплавства.
Ринок таке вже бачив. Під час «танкерної війни» 1980-х Ормуз роками залишався зоною ризику, і навіть тоді нафта продовжувала текти — просто дорожче, повільніше й під страховими надбавками. Історія підказує головне: протоку рідко перекривають повністю, але «частково відкрита» протока — це зовсім інша економіка постачання.
Чому шестимісячний максимум — це ще не норма
До війни через Ормуз проходило близько 20 мільйонів барелів нафти й нафтопродуктів на добу — приблизно чверть усієї морської торгівлі нафтою та п’ята частина світового споживання. З них майже 15 мільйонів барелів припадало на сиру нафту, решта — на продукти переробки. Через протоку йде і близько п’ятої частини світового зрідженого газу, передусім катарського.
Тепер порівняйте з поточними цифрами. Навіть оптимістична оцінка Райта — 10 мільйонів барелів на добу — це рівно половина довоєнного обсягу. Незалежні трекери ще стриманіші: за даними аналітиків Vortexa, середній обсяг за попередній місяць тримався в межах 6–7 мільйонів барелів, з піковими днями під 10 і рекордним значенням близько 14. Отже, «найвищий за шість місяців» рівень — це третина-половина того, що вважалося нормою до 28 лютого. Максимум, виміряний від катастрофи, залишається катастрофою, просто дещо меншою.
Окремо варто зважити заяву про «нуль іранського експорту». До кризи Іран продавав за кордон близько 1,5 мільйона барелів на добу, і майже 90% цього обсягу купував Китай — часто через перевалку з судна на судно та «тіньовий флот». Повне обнулення експорту країни, яка десятиліттями обходила санкції, — теза сильна, проте її важко перевірити. У Пекіна залишаються і стимул, і інструменти купувати іранську нафту попри блокаду, тож цифру «нуль» розумніше читати як мету Вашингтона, а не як зафіксований факт.
Є й друга причина, чому обсяги підскочили саме тепер, і вона працює проти тріумфального прочитання. На початку вересня внаслідок удару безпілотників зупинився саудівський трубопровід «Схід — Захід» — головний маршрут Ер-Ріяда в обхід Ормузу потужністю до 7 мільйонів барелів на добу. Коли обхідний шлях зникає, вантажі, які мали б оминути протоку, змушено повертаються в неї. Частину нинішнього «рекорду» дав не успіх флоту, а вимушене заміщення: Саудівській Аравії просто нікуди більше вивозити нафту, поки трубопровід у ремонті. Загальна пропускна здатність усіх обхідних маршрутів регіону — лише 3,5–5,5 мільйона барелів на добу, і зараз вона урізана.
Що це означає для інвестора
Заяву Купера не варто читати як сигнал, що геополітична премія в нафті продовжить знижуватись. Танення відбувається з іншої причини. Брент, що 14 вересня підскочив майже до 108 доларів на новинах про саудівський трубопровід, до 19 вересня відкотився приблизно до 99 — мінус близько 5% за тиждень. WTI тримається біля 100. Ринок відіграє не рапорти CENTCOM, а обіцянку Ер-Ріяда відновити половину потужності трубопроводу за кілька днів, а повністю — за шість тижнів. Це історія про ремонт труби, а не про тріумф флоту.
Під цим відкатом лишається жорстке дно. Управління енергетичної інформації США закладало на друге півріччя близько 90 доларів за барель — нинішні 99 показують, що приблизно 9–10 доларів премії за ризик усе ще зашито в ціну. Структурний дефіцит нікуди не подівся: близько 8 мільйонів барелів сирої нафти на добу випало з ринку від початку кризи, споживачі допомагають собі резервами, а вільні потужності Саудівської Аравії частково заблоковані тією ж протокою. Доки трафік тримається на половині норми, а Іран періодично атакує судна, будь-яке зниження ціни впирається в цю підлогу.
Практично це означає асиметрію ризиків. Хороші новини з Ормузу здатні прибрати кілька доларів премії — приблизно те, що вже сталося. Погані новини — новий інцидент у протоці, зрив ремонту саудівського трубопроводу, ескалація на кордоні з Єменом — здатні додати 10–15 доларів за сесію, як показав вересень. Для інвестора з експозицією на енергетику це радше аргумент проти ставки на швидке повернення нафти Брент до 90, ніж за неї. Орієнтири, за якими варто стежити: темп ремонту «Схід — Захід», щотижнева динаміка постачання за даними трекерів, а не за релізами військових, і поведінка спреду між фізичними партіями та ф’ючерсом.
Український і європейський ракурс
Пряма залежність Європи від Ормузу невелика: до протоки прив’язано лише близько 4% європейського імпорту сирої нафти, приблизно 600 тисяч барелів на добу. Основний потік іде в Азію — до 80%, з яких Китай та Індія забирають майже половину. Але ціна на нафту глобальна, і саме через неї Ормуз б’є по європейському, зокрема українському, споживачеві. Коли Брент стоїть на 99 замість 90, дорожчає все — від дизелю до логістики.
Для України тут є специфічний, незручний нюанс. Кожен долар на барелі Брент — це додатковий дохід для російського нафтового експорту, а отже, більше грошей на фінансування війни. Висока ормузька премія працює в тому ж напрямку, що й санкційні лазівки: вона наповнює бюджет країни-агресора. Тому «шестимісячний максимум» постачання, який знижує ціну, для Києва об’єктивно кращий сценарій, ніж новий обвал трафіку з черговим стрибком котирувань.
Водночас Європа входить у зиму з подвійним навантаженням. Саудівський трубопровід, що постачав нафту до Червоного моря, стоїть, і найбільше від цього постраждав польський Orlen — ключовий гравець і для українського паливного ринку. До нафтового шоку додаються високі ціни на газ. Якщо ормузький трафік просяде знову, а ремонт «Схід — Захід» затягнеться, здорожчання пального відчують і українські аграрії, і транспорт, і оборонна логістика. Ормуз далеко, але його наслідки доходять до заправки у Львові швидше, ніж здається.
Сценарії: куди рухається ормузька премія
Базовий сценарій. Саудівський трубопровід відновлюють упродовж кількох тижнів, флот утримує коридор, окремі іранські атаки трапляються, але без масштабної ескалації. Трафік поступово повзе від половини до двох третин норми. Брент дрейфує в діапазоні 90–100 доларів, премія за ризик повільно стискається, але не зникає. Умова: жодного великого інциденту в протоці.
Оптимістичний сценарій. Ремонт іде швидше за обіцяне, США та Іран виходять на нове тривке перемир’я, блокаду фактично згортають. Трафік наближається до 15 мільйонів барелів, ринок викидає більшу частину премії, Brent повертається до 85–90. Для цього потрібне політичне врегулювання, а не лише військова присутність — саме тому цей сценарій найкрихкіший.
Песимістичний сценарій. Новий удар по інфраструктурі — чи то повторна атака на саудівські об’єкти, чи то мінна атака в самій протоці — або зрив ремонту труби. Трафік знову падає нижче 6 мільйонів барелів, страховики виходять із ризику, Brent тестує 115–120, як у квітневих і вересневих піках. Саме цей хвіст робить нинішній відкіт цін оманливо спокійним.
Висновок
«Шестимісячний максимум» — точна цифра з неточним підтекстом. Протока справді працює краще, ніж навесні, коли рух завмер майже повністю. Але це максимум, відрахований від воєнного дна, і половина нинішнього «рекорду» тримається на тому, що в Саудівської Аравії зламався обхідний маршрут. Для інвестора корисніший не заголовок про мільярд барелів, а два простих індикатори: щотижневий обсяг постачання за незалежними трекерами і графік ремонту трубопроводу «Схід — Захід». Поки перший тримається на половині норми, а другий не завершено, розмови про повернення Brent до 90 залишаються ставкою на політику, яку жоден флот не гарантує.
Матеріал має інформаційно-аналітичний характер і відображає стан речей на момент публікації. Це не індивідуальна інвестиційна рекомендація: рішення щодо активів, чутливих до цін на нафту, ухвалюйте з урахуванням власного профілю ризику й, за потреби, консультації з ліцензованим фахівцем.
Читайте також
- Aramco зупинила постачання нафти в Європу після удару
- Тарифи на російську нафту: чи натисне Трамп на курок
- Огляд ринку 18 вересня 2026: техсектор витяг індекси, поки Dow завершив найгірший тиждень із березня
Джерела
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.