Ціна залізної руди: чому Goldman бачить дно на $90–95

Ціна залізної руди опустилася до близько $95 за тонну — і, за оцінкою Goldman Sachs, набагато нижче їй уже не дадуть впасти власні витрати галузі. Банк оновив свою криву собівартості й дійшов висновку, що гранична вартість видобутку піднялася настільки, що формує підлогу на рівні $90–95 за тонну.

Оновлена крива собівартості переписує логіку ведмежого ринку, який триває в руді від 2021 року. Якщо дно тепер вище, ніж вважалося, то й уся траєкторія цін виглядає інакше — а разом із нею й економіка кожного виробника, від австралійських гігантів до українського Ferrexpo, який Goldman прямо називає серед тих, хто працює за межею збитковості.

Що сказав Goldman

Команда аналітиків під керівництвом Пола Янга стверджує, що крива собівартості в галузі суттєво зсунулася вгору за останні два роки. Гранична вартість видобутку, виміряна на 90-му перцентилі за методикою all-in із поправкою на вміст заліза, зросла більш ніж на 20% — приблизно до $95 за тонну проти близько $75 у 2024 році. Головні драйвери — вищі витрати на видобуток і фрахт: ставки перевезення з Бразилії до Китаю подвоїлися приблизно до $40 за тонну.

Наслідок цього зсуву банк оцінює у конкретних обсягах. Понад 200 млн тонн пропозиції стають збитковими за грошовою собівартістю на рівні $95 або нижче — переважно це низькосортний індійський експорт та дорога руда з Австралії, Бразилії, Канади, України й Західної Африки. За ціни $90 і нижче збитковими стають уже понад 350 млн тонн.

У короткій перспективі Goldman не приховує обережності. Вересень банк називає «найкращим, що є» для руди найближчим часом: попит китайських металургів тримається напередодні «золотого тижня», а переговори державного покупця CMRG створюють тимчасовий дефіцит. З жовтня по листопад аналітики очікують послаблення — у міру того, як зростатимуть дешеві морські постачання від великих гравців і нового родовища Simandou. Прогноз на 2027 рік для руди з вмістом заліза 61% — $96 за тонну. Довгостроковий орієнтир на 2030-й — близько $85 за тонну в реальному вираженні, або $95–100 номінально.

Як працює цінова підлога на кривій витрат

Крива собівартості — це всі виробники руди, вишикувані від найдешевшого до найдорожчого. Ціну на ринку задає не середній видобувач, а маржинальний — той останній, чиї тонни ще потрібні, щоб покрити попит. Дев’яностий перцентиль, яким оперує Goldman, — це найдорожчі 10% пропозиції, без яких ринок поки що не обходиться.

Механіка підлоги проста. Коли ціна падає нижче грошової собівартості маржинального виробника, той втрачає гроші на кожній видобутій тонні. Раціональна відповідь — скорочувати або зупиняти видобуток. Пропозиція зменшується, дефіцит підтримує ціну — і вона відскакує від рівня, який приблизно дорівнює касовим витратам найдорожчих гравців. Саме тому дно руди історично збігається не з рівнем попиту, а з собівартістю тих, хто на межі.

Ключове питання — чи піднялася ця межа насправді. Goldman перелічує причини, чому так: дорожчі дизель, фрахт і робоча сила, виснаження родовищ у Китаї та Індії, а також падіння вмісту заліза в руді. Останнє коштує дорого непомітно: щоб отримати ту саму тонну металу, треба переробити більше породи, і ефективна собівартість тонни готового продукту зростає навіть без зростання цін на паливо.

Витрати тримають ціну знизу — але попит її вгору не штовхає. І підлога втримається лише за однієї умови: маржинальні виробники мають реально скорочувати видобуток, а не тримати збиткові тонни в надії на відскок. Тут аргумент Goldman отримує фактичне підтвердження: частина найдорожчих гравців уже оголосила про скорочення. Механізм увімкнувся.

Від $230 до $95: як руда дійшла до цієї точки

Щоб зрозуміти масштаб зсуву, варто озирнутися на п’ять років назад. У середині 2021 року тонна руди коштувала понад $230 — історичний максимум, який зійшовся з постпандемійним стимулюванням китайської економіки та перебоями постачання з Бразилії. Далі почався довгий спуск: Пекін розвернув політику від стимулів до стриманості, будівельний сектор увійшов у затяжну корекцію, а видобуток в Австралії та Бразилії відновився.

Протягом цього спуску ринок кілька разів тестував дно на рівні приблизно $80–90 за тонну — і щоразу воно тримало. Роль амортизатора виконували дорогі китайські внутрішні шахти: щойно ціна опускалася до їхньої собівартості, вони скорочували видобуток і підпирали ринок. Паралельно виробництво сталі в Китаї застигло на плато близько 1 млрд тонн на рік, і руда 2024 року стала найгіршим за динамікою промисловим металом.

Отже, сама ідея «підлоги за собівартістю» не нова. Новим є її рівень. Те, що роками працювало на $80–90, тепер, за розрахунками Goldman, змістилося до $90–95. Зсув на $10–15 виглядає скромно, але для галузі з десятивідсотковими маржами це різниця між прибутком і закриттям для сотень мільйонів тонн пропозиції.

Чому підлога може не втримати: Simandou і Китай

Головна загроза для нової підлоги приходить із Гвінеї. Проєкт Simandou — найбільший запуск у галузі за десятиліття. За оцінками, у 2026 році він додасть ринку 15–20 млн тонн, у 2027-му розженеться до 40–50 млн, а до 2030-го вийде на 120 млн тонн високоякісної руди з низькою собівартістю. Дешева нова пропозиція діє на криву витрат прямо: вона витісняє дорогих гравців і з часом здатна опустити ту саму граничну собівартість, яка сьогодні тримає ціну. Підлога, що спирається на витрати, вразлива саме до появи великого дешевого постачальника.

Другий чинник — структура попиту. Ослаблення китайської металургії Goldman називає не циклічним, а тривалим: тиск будівельного сектору, ліцензування експорту сталі, повільне охолодження всієї моделі. Додає ваги й державний покупець CMRG, створений у 2022 році. Сьогодні він веде переговори щодо понад половини всього імпорту руди Китаєм і поводиться як ОПЕК навпаки — консолідує не пропозицію, а попит. Його тактика проста й дієва: тимчасово забороняти металургам купувати в конкретного постачальника під час переговорів, як це вже було з BHP, Rio Tinto та Fortescue. Такий інструмент структурно тисне на ціни вниз, бо переносить переговорну силу на бік покупця.

Базовий сценарій зводиться до балансу цих сил. Найближчими кварталами підлога $90–95 радше втримається — витрати високі, а частина дорогих гравців уже виходить з ринку. Але що ближче до 2027 року й повномасштабного розгону Simandou, то більший ризик, що підлога поповзе вниз.

Що це означає для українського видобутку

Для українського читача історія перестає бути абстрактною рівно в тому місці, де Goldman перелічує країни зі збитковою пропозицією. Україна — у цьому списку.

Найбільший експонент — Ferrexpo, виробник залізорудних окатків із активами на Полтавщині та лістингом у Лондоні під тикером FXPO. Його грошова собівартість C1 у 2024 році становила $83,9 за тонну, а в першому півріччі 2025-го знизилася до $77,1. Формально це нижче нової підлоги. Але це «мирна» собівартість без урахування воєнної логістики, дорожчого імпортованого струму та обмежень чорноморських портів, які накидають на кожну тонну додаткові витрати й ризики.

Останні місяці показали, наскільки тонка тут маржа. У серпні 2026 року Ferrexpo зупинив видобуток в Україні через загрозу атак на порти та брак обігових коштів. Компанію врятувало термінове залучення близько $100 млн у вересні: половину суми якірним внеском забезпечив власник агрохолдингу Kernel Андрій Веревський, решту — структура Fevamotinico найбільшого акціонера Костянтина Жеваго. Розміщення провели за 16,5 пенса за акцію, торги на Лондонській біржі відновилися 7 вересня, тоді ж перезапустили одну лінію окатків, а експорт переорієнтували переважно на Європу. Ринок видихнув: акції підскочили майже на третину. Позачергові збори акціонерів призначено на 21 вересня, нові акції мають вийти на торги 22-го.

Проблема в тому, що навіть після порятунку компанія не змогла дати надійний прогноз видобутку й витрат на 2026 рік — надто багато змінних поза її контролем. За ціни руди, притиснутої до $90–95, і собівартості, роздутої війною, простір для прибутку мінімальний. Ширший контекст іще важливіший: залізна руда — один із головних валютних експортів України та джерело податків для бюджету. Структурно нижча стеля цін означає менше валютної виручки саме тоді, коли вона критично потрібна.

Що це означає для інвестора

$90–95 — це підлога грошової собівартості, а не підлога попиту. Різниця принципова: собівартісне дно обмежує падіння, але водночас обмежує й зростання. Воно тримає ціну від обвалу, проте не дає жодної причини для нового ралі. Епоха руди по $150 і вище структурно завершилася — повернути її здатний хіба що різкий шок пропозиції на кшталт зупинки бразильського видобутку.

Для інвестора в акції гірничих компаній це означає різку поляризацію. Найбільші виробники заробляють, маржинальні гравці виживають. Rio Tinto, BHP та Vale із собівартістю значно нижче $50 за тонну залишаються дуже прибутковими навіть за $95 і спокійно платитимуть дивіденди. Натомість дорогі виробники — Ferrexpo, індійські експортери — опиняються в екзистенційній кризі, де питання стоїть про виживання, а не про віддачу капіталу.

Розкласти це можна на три сценарії. Базовий: ціна тримається в діапазоні $90–100, підлога працює, гіганти в комфорті, маржинальні гравці балансують на межі. Оптимістичний: нове китайське стимулювання, затримка Simandou або перебій у Бразилії штовхають ціну до $110–120. Песимістичний: із 2027 року Simandou набирає обертів, китайський попит слабшає швидше за очікування, а фрахт нормалізується — тоді сама собівартісна підлога сповзає до $80–85, і найдорожчі виробники зупиняються.

Для українського інвестора практичний висновок жорсткий. Ставка на Ferrexpo (FXPO) — це подвійне парі одразу на ціну руди й на розв’язання воєнно-логістичної проблеми, тобто актив із дуже високим ризиком, придатний хіба що для невеликої спекулятивної частки портфеля. На макрорівні картина спокійніша, але не радісна: підперта витратами ціна стабілізує сировинні доходи, проте не дає їм зростати.

Висновок

Goldman не пророкує обвалу — банк описує ринок, який знайшов нову, вищу рівновагу собівартості. Але «підлога» тут — не гарантія, а гіпотеза, що тримається на готовності дорогих виробників скорочуватися. Тому стежити варто за конкретними речами, а не за настроями.

Перше — китайські дані з жовтня по листопад: саме тоді Goldman чекає послаблення попиту, і саме там перевірятиметься дно. Друге — темп розгону Simandou та результати переговорів CMRG із Rio Tinto й BHP, які задають тон на 2027 рік. Третє — чи справді матеріалізуються оголошені скорочення дорогих виробників; без них підлога залишиться теорією. Четверте — ставки фрахту, головний рухомий елемент кривої. І, нарешті, для українського сегмента — підсумки зборів Ferrexpo 21 вересня та здатність компанії повернутися до нормального прогнозування. Це і є орієнтири, за якими ціна руди говоритиме сама за себе.

Цей матеріал має інформаційно-аналітичний характер і відображає оцінку ситуації на момент публікації. Він не є індивідуальною інвестиційною рекомендацією: сировинні ринки й акції гірничих компаній надто чутливі до геополітики та рішень окремих гравців, щоб покладатися на будь-який єдиний прогноз. Перш ніж ухвалювати рішення, зважте власні цілі й ризики або порадьтеся з ліцензованим фахівцем.

Читайте також

• Ціни на газ у Європі: чому максимум з 2022 року — це ще не криза 2022 року
• Контроль виїзду з Китаю: чому Пекін замикає капітал і таланти всередині
• Підвищення ставки ФРС: чому регулятор розвернувся до жорсткості

Джерела

• Goldman Sachs sees iron ore support at $90-95/t as costs rise (Investing.com)
• Iron ore prices may fall to $94 per tonne in 2026 – consensus forecast (GMK Center)
• Ferrexpo resumes production (Interfax-Ukraine)
• Ferrexpo raises $100 mln in capital, resumes listing on LSE (Interfax-Ukraine)
• Ferrexpo 2025 Interim Results (Ferrexpo plc)